Де в пісні ховається стиснення

Чому MP3 чутно на тарілці, а на щільному басу ні? Кодек не псує пісню рівним шаром. Він викидає те, що за його розрахунком ти й так не почуєш, бо поруч грає щось гучніше.

Гучне закриває тихе

Візьми шматок, де бочка і гітара вже все забили. Сусідні звуки закривають одне одного самі, ще до стиснення. Викидати майже нічого, і MP3 звучить цілим. Зачепитися немає за що, і цю різницю ти справді не чуєш.

Після удару все навпаки. Тарілка стихла, а дзвін ще висить у повітрі. Він тихий і довгий, прикрити його нічим. Ось на цьому кодек і економить: затухання перетворюється на шелест або на металевий наліт. Те саме з вдихом перед фразою і зі стуком пальців по струні. Слабкому бітрейту нікуди діти ці подробиці, і він їх псує.

Поки звук гучний, втрати сховані. Коли лишається хвіст, ховати вже ні за чим.

Один бітрейт, два різні завдання

Один слухав дроп, інший хай-хет. Обидва можуть мати рацію. Бітрейт той самий, а місця в пісні різні. Музикант часто чує різницю раніше не тому, що вуха кращі. Він просто не витрачає час на бас і одразу слухає хвіст.

На знайомій пісні простіше: ти пам'ятаєш, яким має бути цей дзвін, і одразу чутно, що він не той. На незнайомому треку ту саму дірку легко пропустити. Звук ще й погано тримається в голові: секунд через десять уже не пам'ятаєш, як звучав попередній шматок. Тому порівнюй один момент, удар і те, що лишилося після нього. Усю пісню в голові не втримаєш.

Якщо потрібне не враження, а число, назву файла краще сховати і лишити тільки звук. Раунди розібрані в статті про FLAC і MP3. Свій поріг на тих навушниках, якими вже слухаєш, можна дізнатися на сторінці налаштування.